«Срібні струни людської душі»
Мета заходу. Познайомити учнів з творчістю поетів Запорізької області.. Вчити слухати поезію. Виховувати любов до рідного слова, гордість за свій славетний край.
Ведуча 1 Сьогодні , в усьому світі, люди відмічають День поезії. Це свято прекрасне тим, що не залишає нікого байдужим, бо поезія торкається струн душі кожної людини. І наш захід ми так і назвали «Срібні струни людської душі»
Епіграфом до нашого засідання стали слова відомої поетеси Ліни Костенко, бо саме в цей день, 21 березня, у неї день народження.
Поезія — це завжди неповторність,
якийсь безсмертний дотик до душі. (Ліна Костенко)
Ми розпочинаємо наше свято поезії саме віршем Ліни Костенко «Є вірші – квіти …»
(Під тиху мелодію звучить вірш Ліни Костенко «Є вірші – квіти …» )
УЧ. Є вірші – квіти.
Вірші – дуби.
Є іграшки – вірші.
Є рани.
Є повелителі і раби.
І вірші є – каторжани.
Крізь мури в’язниць,
по тернах лихоліть –
ідуть, ідуть по етапу століть…
Ведуча 1: Що таке поезія?
Це – мука:
Підступає, множиться, болить.
Іноді візьме тебе за руку,
Іноді відпустить і мовчить.
Ведуча 2: Що таке поезія?
Це – свято:
Грає в тобі музикою слів,
Молодечо, радісно, крилато
Викресає іскру з почуттів.
Ведуча 1: Що таке поезія?
Це – совість:
Бо коли несила говорить,
То вона заплаче… І говорить,
І сльозою кожною бринить.
Ведуча 2: Що таке поезія?
Це – проза,
Що до рими пнеться в лабіринт.
Вулканічна лава, що морозить.
Жар вогню, що в спеку холодить.
Ведуча 1: Що таке поезія?
Молитва.
Звернення до Бога і людей.
Це - любові невимовне світло,
Що до Тебе крізь цю ніч веде.
Ведуча 2: Поезія... Вона покликана хвилювати, давати насолоду, плекати високі почуття, збагачувати духовність.
Ведуча 1: Поезія, як зазначено в ухвалі ЮНЕСКО, може стати відповіддю на найгостріші та найглибші духовні запити сучасної людини, але для цього необхідно привернути до неї якнайширшу громадську увагу.
Ведуча 2: Саме тому ухвалою 30-ої сесії ЮНЕСКО встановлено Всесвітній день поезії — свято, яке відзначається щороку 21 березня (в день весняного рівнодення). Вперше воно було відзначене 21 березня 2000 року.
Ведуча 1: Генеральний директор ЮНЕСКО закликав усі держави, громадські організації та асоціації у Всесвітній день поезії віддати належне поезії та задуматися про ту фундаментальну роль, яку вона відіграє в діалозі між культурами — в діалозі, який є гарантом миру.
Ведуча 2: Сьогоднішня виховна година присвячена Всесвітньому дню поезії, який з 2004 року також відзначають і в Україні.
Ведуча 1: Сьогодні ми знову звернемось , для когось – рідної і близької, а для когось – незрозумілої і чужої, до її величності – Поезії.
Ведуча 2. Уся історія людства показує, що поетичне слово йде поруч із людиною. З давніх-давен людина використовувала дар Божий — мову — для вираження своїх емоцій чи оспівування найпрекраснішого почуття .
Ведуча 1. Наша Запорізька земля теж багата талантами, а особливо поетами.
Мелітопольські читачі з 60-х років знайомі з ліричними віршами Віри Кулишової. Понад 30 років вона була найактивнішим членом Мелітопольського літературного об’єднання.
Ведуча 1. ЇЇ знали в обличчя, її завжди чекали і діти і дорослі. Вірші Віри Кулішової друкувалися на шпальтах газет і журналів.
Ведуча 2 «Я не можу не співати». Саме так називається невелика збірочка віршів Віри Кулішової.
УЧ. Край неба, наче край колиски,
Де просипається зоря.
Вона виходить, як із книжки,
Що манить назвою « Земля».
Поля, будинки в барвних шатах,
Облиті золотом хмарки –
Як їх мені не шикувати,
В свої віршовані рядки!
Якби думок своїх блавати
Я в душах сіяти могла,
Промінням серця малювати
Окраси міста і села,
Як щастя все земного свято,
Свій труд тобі лишила б я.
Ой, я не можу не співати,
Вітчизно сонячна моя!
Ведуча 1. Вірші нашої землячки наповнені радістю, теплом і любов’ю до життя, до рідного краю.
УЧ. Знов весна обдає мене світлом
І свою перемогу сурмить.
Ніжним спогадом серце розквітло.
Мов з минулим зустрілась намить.
Я пройду по прощальному снігу,
У прозорій задумі беріз,
Я складу тобі зоряну книгу,
Під вітрів степових вокаліз.
О, почуй моє слово крізь далі
І назустріч мені поспіши…
На беріз чоно-білі скрижалі
Впалі райдужних дум міражі.
Ведуча 2. Прекрасні рядки, зворушливі слова. Поетеси вже давно немає на цьому світі, а слова її і вірші будуть жити ще дуже довго.
Ведуча 1 Хочеться розповісти ще про одного нашого земляка, мелітопольця Івана Олексенка. Він працював на заводі імені Воровського конструктором. Але душа його була пронизана срібними струнами поезії.
Ведуча 2. Його вірші друкувалися на сторінках місцевих газет, в обласній і республіканській пресі і в шести різних журналах. Він присвячував свої вірші друзям, оспівував природу нашого мелітопольського краю, мріяв про щасливе життя.
УЧ. Я до тебе ішов. Голубіли тривоги.
Визирали із неба зірки де-не-де
І мені щиро вірилось: струмінь дороги
Неодмінно до щастя мого приведе.
Я вертався назад і збивався з дороги.
І здавалося: ніч у душі настає,
І сідали зажурено чорні тривоги
На палке, збаламучене серце моє.
Але час, коли квітли ті радощі й муки,
Як у грудях буяла їх дивна краса,
Мене манить і досі крізь гони розлуки,
Щоб я гинув і знов, як тоді воскресав.
Ведуча 1. Вірші гуляйпільської поетеси Наталі Квітки це хвилююча розповідь про жіночу долю. Її поезія зачаровує життєвістю сюжету, глибоким баченням і відчуттям прекрасного, багата образною палітрою.
Ведуча 2 Художні образи творів Наталії Квітки живляться з цілющих джерел народної творчості, з природи, з людського буття, де щастя і горе, радість і печаль тісно сплелися воєдино.
УЧ. Моя доля щастям перевита
В перевеслі ранньої зорі,
У блакиті стрічок оксамиту,
Що барвінком стеляться в дворі.
Моя доля лебедем по плесу
Береги веселкою єдна,
Як меткий і роботящий тесла
Ставить дім із віри і добра.
Моя доля жайворонком в полі
Будить співом стиглу синяву,
Між сусідів, друзів і знайомих
Славить батька, маму і рідню.
Доля у вінку з барвистих квітів,
Де сплелися ружа і полин,
І серпанком років перевиті,
Голос скрипки і вінчальний дзвін.
Наче весла в парі за водою,
Доля нас по полю провела.
Чайкою над стогоном прибою
Чи зорею першою зійшла.
Моя доля щастям перевита
У дарунку вічного життя,
У святім єднанні – ми і діти,
У родиннім колесі життя.
Ведуча 1. Запорізький обласний благодійний фонд « Натхнення» видав так звану « Літературну касету» під назвою « Час пошуку», де гідно представив на суд читачів плеяду талановитих авторів.
Ведуча 2. Строки їх творів нсичені любовю до оідного краю, людей, серед яких вони живуть та працюють.
Ведуча 1. Володимир Солодовников народився в смт. Пришиб Запорізької області, Михайлівського району. Працював на запорізькому титано-магнієвому комбінаті.
Ведуча 2. Але душа його завмирала, і рвалася із грудей коли бачив навколо природу запорізького краю, славну Хортицю і Запорізьку Січ.
УЧ. Не все так просто, як то нам здається.
В ранкових спалахах
Згоряє ніч.
І серце, чуєш,
Як не просто б’ється,
Коли над Хортицею
Пісня ллється
Про нас с тобою й Запорізьку Січ.
Дніпро і Хортиця _ скарби любові,
Два рушники кохання – ти і я…
Чекати просто щастя від підкови,
Відчуй душі велику повінь
І ти відчуєш, що то є життя.
Ведуча 1. Валентина Сидоренко усім своїм життям і творчістю невід’ємно пов’язана із Запоріжжям. Збірочку своїх віршів назвала дуже просо і романтично « Безсоння».
Ведуча 2 Ця книжечка писана серцем, почуттям, великою любовю до рідної природи, до маленької батьківщини – села, простих і працьовитих людей що близькі її серцю.
УЧ. Чогось мене писати потягло
Ще зранку, очі ледь відкривши,
Я відшукала перші вірші
Й пішла душа у рай. І понесло…
Про Хортицю, про осінь, про село
Слова посипались, як з торби,
Як музики схвильовані акорди…
Аж поки пальці не звело.
А на душі так, затишно було!
Тому й не треба дорікати,
Що не мела сьогодні хати.
Ведуча 1 Віра Щербина інвалід дитинства. Але ця тендітна жінка має велике серце і творчу душу.
Ведуча 2 Про свої вірші вона пише так:
Мої вірші, мої маленькі діти.
Болить душа за кожного із вас.
Чи зможете людські серця зігріти?
Благословляю вас у добрий час.
Ведуча 1 Вона обожнює природу свого краю, присвячує найкращі слова матері і як кожна жінка мріє бути щасливою.
УЧ. Мені для щастя
Зовсім трохи треба:
Якби були живі мої батьки,
І бачити блакитне
Тихе небо,
Та щоб не рвали
Душу на шматки.
Хоча б ще раз
Побачити те поле,
З якого проросло
Моє село,
Де вперше пригубила
Дрібку солі. Де вперше впали
Роси на чоло.
Ведуча 1. Володимир Голянчук за професією металург, а за покликом душі – поет. Він чує шепіт вітру, відчуває мелодію березня, прославляє свою Музу.
УЧ. Усе так просто, як у сні:
Твоє обличчя кольороу надії,
Придумані бажання навесні
Що блимають через чаклунські вії –
Це все твоє приходить в сни,
Лякає біль заховану за грати,
І ти береш з небес свої пісні,
Даєш словами душу полатати.
Іду з тобою в степ нічний
Де на кургані сяє дивно світло,
Вирують «Мрії» Шумана з струни,
Пісні столітні в памяті розквітли.
Такі пісні, як ніч ясна,
Як зорі пізні в небі, незалежні,
Як ти, яка доріжкою прийшла
І небом стала: вільна, безбережна.
Набряклі хмарами бажань,
Забувши вічну сліпоту любові
З тобою, Музо, онімівши, без вагань
Йдемо понад курганами ізнову.
Ведуча 1 Для нас, вчителів є приємним те, що ми змогли прищепити любов до поезії і нашим учням. Свої вірші на згадку нам залишили: Краснікова Олена, Буцикін Максим, Станчева Марія,Тома Діана, Єльцова Катерина Мосіна Ольга, Ломако Анжела,Фоменко Ірина, Дьомін Павло та інші.
Ведуча2.Про що вони писали? Звісно про що . Про перші чисті почуття, про своє село та рідну школу. Тома Діана писала:
УЧ. Когда ты переступишь школьный свой порог,
А позади оставишьгоды, проведенные за партой,
То твое сердце чувством переполнится тревог:
Как дальше правильно идти, какой воспользоваться картой?
Тебе не терпится узнать,
Ты поскорее хочешь убедиться
Что больше не придется лишь мечтать
О взрослой жизни
Ты ею хочешь насладиться.
Но, милый друг, не торопись,
Ведь в жизни много всяких искушений
Как в мире взрослом жить
Сначала научись,
Чтоб выбирать лишь верные решенья.
Не торопись ты времени ускорить бег
Оно пройдет и не успеешь оглянуться
Ведь не один на свете человек
В ушедшие года не смог вернуться.
Ведуча 1 Станчева Марія писала про край де народилася, росла і вчилася. Писала про своє село Семенівку.
УЧ. Люблю природу я родного края
И эти нивы, рощи и поля
И в зелени как будто утопая
Красуется Семеновка моя.
Пускай проносятся метели и невзгоды
Ты при любой погоде хороша.
Живут здесь разные народы
В них светлый ум и чистая душа.
В какой бы край судьба нас не бросала
Но с гордым сердцем повторяю я:
Семеновка моя – часть Украины!
Семеновка - ты Родина моя!
Ведуча 1. Я не є відомим поетом, але я люблю поезію. В мене немає жодної збірочки, але мій вірш ввійшов до збірки, яка називається
« Віршем і лірою я славлю перемогу». Я вмію помічати прекрасне поряд. Про що пишу? А про те що бачу, проте що відчуваю. Коли співає душа пишу ось так:
Йшла я зранку по місточку
Замочила край сорочки,
Замочила білі ніжки
І не жаль мені ні трішки
Ой не жаль, ой не жаль
Відлетіла туга в даль,
Відлетіла, відлетіла
І мені її не жаль.
Задивилась з мосту в річку
З голови упала стрічка,
Попливла кудись у даль
І мені її не жаль.
Ой не жаль, ой не жаль
Відлетіла туга в даль,
Відлетіла, відлетіла
І мені її не жаль.
Вітерць тріпоче коси,
Личко вмили срібні роси.
І років не жалко, ні!
Хай біжать вони собі.
Ой не жаль, ой не жаль
Відлетіла туга в даль,
Відлетіла, відлетіла
І мені її не жаль.
У своїх віршах часто згадую свою маму, яка навчила мене бачити прекрасне, співати українські народні пісні, любити свій край.
Мамо, до вас я звертаюсь у думці.
Мамо, до вас я лечу ві сні
І часто я згадую, мамо,
Ті зболені серцем пісні.
Вони мене виводили в дорогу
І зустрічали рано на весні,
О, мамо, як люблю я ваші веселі і сумні пісні.
Давно вже розлетілись ми із хати,
Та часто згадуєм сади оті рясні.
І ви співаєте уже для внуків
Свої протяжні й лагідні пісні.
Ведуча 2: «Поезія, - писав Борис Пастернак, - завжди залишається тою, вищою за будь-які Альпи, висотою, що валяється під ногами: отож треба тільки нахилитися, аби її побачити і підібрати з землі».
Ведуча 1: знайомлячись з творчістю того чи іншого поета ми маємо унікальну можливість побути з думками поета наодинці, відкрити для себе його внутрішній світ та настрій. І якщо цей настрій співпаде з настроєм читача, то другий назавжди запам’ятає віршовані рядки автора, поділиться ними із своїми рідними та друзями.
Ведуча 2. Пишіть вірші, творіть прекрасне і можливо колись, коли ви станете відомими та популярними.
Ведуча1 Пам’ятайте: поезія - це не тільки вірші, це спосіб світосприйняття. Вона здатна знаходити відгук в душах інших, хвилювати або стискати кулаки, готуючись до бою.
Немає коментарів:
Дописати коментар